Денис Підгурський: Амбітність "Кривбасу" завжди імпонувала - відчув, що цей виклик стане сильним кроком
Півзахисник криворізького «Кривбасу» Денис Підгурський дав велике інтерв'ю журналістам, у якому відверто розповів про свій футбольний шлях та новий етап кар'єри у складі червоно-білих. Найактуальніші моменти бесіди до вашої уваги.
- Денисе, ти народився у Середкевичах. Якщо повернутися у те дитинство, яким ти був поза футболом: спокійним, бешкетним, лідером серед друзів?
- Так, я народився у селі Середкевичі, Лівівської області. Вважаю, що був досить спокійним, мене дуже добре виховали батьки. Був спокійним і водночас, можна сказати, лідером: навколо мене завжди збиралися діти, я постійно намагався щось організувати, якісь спільні ігри.
- Що саме у Середкевичах сформувало тебе найбільше: родина, село, друзі, атмосфера?
- Вважаю, що все в сукупності. Без моєї родини не було б того, що є зараз. Також перша керівничка дуже сильно вплинула на мій розвиток, мої друзі, брати, рідні. Кожен доклав частинку до мого становлення.
- Яким ти був футболістом у 13-14 років і яким тебе бачили тренери? Чи грав уже тоді на теперішній позиції?
- Не можу сказати, що був якимось видатним талантом - скоріше міцним, середнім футболістом із певним набором якостей. Завжди прагнув виправляти слабкі сторони. Наставники, зокрема Роман Степанович Деркач, чітко вказували на мінуси, і у 13-14 років я багато працював індивідуально. А щодо амплуа - практично все життя граю опорного або центрального захисника.
- Кого з партнерів по академії пам’ятаєш найкраще? З ким ріс, конкурував, мріяв про великий футбол?
- У нас була чудова команда з великою кількістю талановитих хлопців. Час показав наш рівень: у Прем’єр-лізі зараз виступають Віталій Роман, Дмитро Ледвій. Мій близький друг Сергій Давидов також дуже працьовитий, і я впевнений, що невдовзі він теж гратиме на рівні УПЛ. Але були й ті, хто мав розкішні дані, проте десь зупинився, забракло психологічної стійкості чи бажання працювати, і вони, на жаль, пішли з футболу.
- Якою була твоя найбільша футбольна невдача у юнацькому віці та чому вона тебе навчила?
- Згадується фінальна частина ДЮФЛ, десь у 9 класі. Був вирішальний матч, де нам не можна було пропускати два м'ячі. Ми трохи недотерпіли, а через мою помилку суперник забив гол, і ми вилетіли. Цей епізод мені й досі першим спадає на думку - тоді дуже хотілося повернути час назад і все виправити. Помилки вчать максимальної концентрації.
- У сезоні-2022/23 «Рух» U-19 завоював чемпіонство України. Що цей трофей значить для тебе сьогодні?
- Це була історична віха для вітчизняного футболу: до того юнацьке золото розігрували виключно «Динамо» та «Шахтар». Ми виграли чемпіонат двічі поспіль. Зійшлися всі фактори: феноменальні умови від керівництва та президента клубу Григорія Козловського, тренерський штаб Пономарьова та зіграний кістяк хлопців. Той колектив був настільки впевненим, що ми просто змітали опонентів зі свого шляху.
- За збірну України U-19 ти відіграв лише два поєдинки. Чому той міжнародний цикл виявився таким коротким?
- Вдячний Володимиру Єзерському та В'ячеславу Шевчуку за виклик та довіру. Сталася унікальна, прикра історія: ми не пройшли далі через надмірну кількість жовтих карток. Усі турнірні показники - очки, різниця забитих і пропущених - були абсолютно рівними з конкурентами. Довелося рахувати попередження, і за цим критерієм ми вилетіли. Це був болючий, але дуже цінний досвід міжнародного рівня.
- Чи тримаєш у голові мету одягнути футболку національної збірної України?
- Кожен український гравець мріє захищати синьо-жовті кольори головної команди країни. Я тверезо дивлюся на речі та розумію рівень конкуренції. Немає нічого неможливого, якщо щодня до сьомого поту працювати на тренуваннях заради цієї мети. Потрапити до національної збірної - моя мрія та головний футбольний орієнтир.
- Коли ти вперше почув про інтерес «Кривбасу»?
- Ще за тренерства Юрія Вернидуба. Проте в той період я вирішив залишитися у «Руху», де мав чіткі командні турнірні завдання. Водночас амбітність «Кривбасу» завжди імпонувала, тому варіант ніколи не відкидався, і з часом трансфер відбувся. «Кривбас» - самобутня команда з єврокубковим досвідом, із цікавим закордонним тренерським штабом. Мені дуже корисно попрацювати в такій структурі.
- Що стало ключовим чинником твого переїзду до Кривого Рогу?
- Комплекс факторів: статус клубу, амбітні завдання, інтерес керівництва, тренерські ідеї та неймовірна фанатська підтримка. У «Кривбасу» приголомшлива армія вболівальників. Я відчув, що цей виклик стане сильним кроком уперед, і прагну викластися заради команди на максимум.
- Що у підході Патріка ван Леувена для тебе найнезвичніше?
- Сам тренувальний процес. Раніше я не співпрацював із закордонними наставниками. Тут зовсім інші акценти, динаміка та вправи, ніж у фахівців, із якими працював до того. Потрібен був невеликий час на адаптацію, але це новий дуже цінний тактичний багаж.
- Якщо озирнутися на весь пройдений шлях - від Середкевичів до УПЛ, «Кривбасу» та Юнацької ліги чемпіонів, - що досі видається найдивовижнішим?
- Мабуть, сам цей шлях. Футбольне життя вкрай непередбачуване: сьогодні ти тут, а за пів року доля може закинути в зовсім інше місце. Треба швидко приймати важливі рішення, тримати удар і невтомно працювати. Уся ця подорож - один великий захопливий виклик.
Пресслужба ФК «Кривбас» Кривий Ріг за матеріалами Sport.ua