Максим Задерака: Кривий Ріг для мене - це друга домівка

У другому випуску FCKK PODCAST на нашому Youtube - розмова з Максимом Задеракою, лідером і капітаном, вже ексфутболістом червоно-білих, який залишив яскравий слід в історії «Кривбасу».

- Зараз пауза в чемпіонаті. Всі пішли у відпустку. Що робиш ти?

- Нарешті я приїхав додому. Так вийшло, що дружина мені подарувала сина в відпустці, взимку. І я застав разом з ними тільки один день, коли він народився. І на наступний день мені вже прийшлось їхати на збори. Тому я дуже чекав цієї відпустки, щоб провести час з малюком, донькою та дружиною. І, в принципі, весь час зараз проводжу вдома. Два дні тому мене запросила класний керівник доньки до школи провести урок з футболу. Це було дуже цікаво, емоційно.

Сподобалось те, що дітки дуже багато розуміють в футболі. І це мене сильно здивувало. Я їм трошки провів майстер-клас, і розповів історії зі світового футболу. Дітки знають таких гравців як Роналду, Мессі, але не всі знають таких гравців, які кували славу України: Олег Блохін, Ігор Бєланов, Андрій Шевченко. Хоча Шевченка ще більш-менш дітки знають.

- У тебе реально чотири крутих сезони за «Кривбас». Давай трохи поностальгуємо, повернемось в самий початок, коли ти підписав контракт. Як це було?

- Це було дуже цікаво, тому що якщо згадувати всі ці роки, які я провів у «Кривбасі», то це такий період максимально емоційний, багато крутих історій, але, правда, не всі історії можна розповідати. Якщо згадати, як я прийшов в команду, то мені зателефонував головний тренер, тоді був Юрій Миколайович Вернидуб, запросив. Я погодився та із задоволенням переїхав до Кривого Рогу. Він сказав, що зацікавлений у моїх послугах і хотів бачити мене у себе в команді. І за ці роки ми пройшли дуже багато. Думаю, ти пам'ятаєш, який у нас був поганий старт в чемпіонаті у сезоні 2022\2023.

- Так, але у підсумку зайняли сьоме місце.

- Так, але, знаєш, я пам'ятаю, що перші вісім ігор ми не могли виграти.

- Наступний сезон - вже бронзовий.

- Так, це був крутий сезон, зібралась класна команда, класний колектив. Знаєш, тоді бронзовий сезон - тоді склалося все. Селекційна служба класно спрацювала, була класна конкуренція, була правильна атмосфера в команді. І була класна підтримка наших вболівальників. Круто було, і я думаю, коли ці всі пазли склались, у нас і вийшов такий класний результат.

- У 2022-му році почалось повномасштабне вторгнення росії, почалася війна. Ти, як я знаю, живеш в Бучі. Можеш розповісти як відбувались події тоді в тебе?

- Тоді я грав за «Металіст 1925». І ми прилетіли 22 лютого зі зборів, готувались до гри з «Шахтарем» в Харкові. І якось 23 ми пішли на вечерю. І один з керівників скинув в групу, що у нас три вихідних. Я думаю: ого. Спочатку це було незрозуміло для мене: як це три вихідних, у нас гра через три дні. І виходить, що хлопці почали дзвонити, дізнаватись трошки більше. І керівники сказали, щоб всі поїхали додому ввечері, а там в телефонному режимі вже будемо на зв'язку.

Ми розуміли, що в новинах постійно казали, що орки будуть наступати на нас. І ввечері якраз сіли з хлопцями в автівку. А, і до речі, до цього один з керівників каже: ви тільки не їдьте в Київ. Я, чесно кажучи, не знаю, звідки у керівників була така інформація, що буде повномасштабне вторгнення. На той момент я не розумів, що відбувається, я просто сів в автівку і думаю - їду додому. І виходить, що я тільки виїхав з Харкова, і там набрав мене один з футболістів.

Він каже: «Макс, у мене є інформація, можеш, будь ласка, забрати мою дружину з дитиною з Харкова і перевезти в Київ?». Я попросив хлопців, щоб вони розвернулись. Ми приїхали до його дружини і доньки. Я, чесно, пам'ятаю, як я зайшов до неї додому. І, знаєш, як оці клятчасті сумки, які завжди там на ринках, знаєш, коли продавали. І я просто зайшов до неї додому, і вона за 15 хвилин зібрала всю квартиру.

- Це ще не почалось вторгнення, це просто паніка така була?

- Ну так, більше паніка пішла. Десь о пів на четверту ми приїхали до Києва, і почалось: вибухи, прильоти, масовані ракетні обстріли. Я їх залишив в Києві, викликав таксі. І поїхав в Бучу. Приїхав в Бучу, а там уже такий хаос був, що просто у дворі купа автівок, всі сусіди збігаються, завантажують теж свої автівки і їдуть кудись. Япіднявся додому, кажу дружині: «Піду відпочину», тому що до сих пір не міг повірити, що таке відбувається. Пару годин подрімав. І десь о 7-й ранку дружина підходить, каже: «Прокидайся». Відкриває штори, а я в Бучі живу, а в мене всього два кілометри до Гостомельського аеродрому...

І просто на наших очах три гвинтокрили просто збивають. І навколо будинку все палає, обстріли. Починається якийсь жах. В мене нерозуміння було - ну, що робити? Що відбувається? І знаєш, ще в той момент в мене дитина захворіла, в неї температура була. І дружина каже: «Можеш в аптеку з'їздити?». А я не знаю, в Бучі тоді все працювало. І Епіцентр працював, супермаркети, Сільпо - все працювало.  Я поїхав в аптеку, і дивлюсь в кінці вулиці уже просувається танк. Я такий думаю: та ні. Напевно, поїхав я додому.

Ми переночували першу ніч на паркінгу. А на наступний день почались новини, що ти можеш приїхати в військкомат і взяти автомати там, зброю якусь. І ми з дружиною поїхали зранку в військкомат, я запитую: ви видаєте якусь зброю? Мені кажуть: та ні, друже, це в Києві. І після цього ми приїхали додому. А в мене брат, він був водієм, працював, і він якраз застряг на Житомирській трасі. І так склалось, що вже пішли новини, що підірвали один міст Гостомельський. Щоб не пускати танки. Брат каже, я не знаю, як тепер мені доїхати додому в Олександрію.

І я кажу дружині: поїхали, давай в Київ, а потім в Олександрію. І ми якраз виїхали на Житомирську трасу і під обстрілами, реально, я їхав, і для мене це було найстрашніше, так, тому що я не знав, що виїде звідти танк чи ще щось. І ми забрали брата, проїхали тільки міст по Житомирській трасі, а через пару годин його теж підірвали. Тому ми встигли виїхати з Бучі до окупації і уже проводили весь час потім в Олександрії у батьків.

- Ну, і от як думати про футбол, коли навколо війна?

- Тоді було максимально не до футболу, тоді футбол відійшов десь, я навіть не знаю, на який план. Війна змінила всіх людей. Ми приїхали в Олександрію, я розумів, що в мене є маленька дитина, і треба допомагати їй зростати, в мене є дружина, в мене є відповідальність, тому я розумів, що треба тренуватись. Тоді Денис Устименко в Олександрії також був, і ми постійно з ним їздили на тренування. Я зробив чат-групу в Олександрії і поїхав в школу, там у нас є школа №20, я там навчався колись. І я з директором домовився, щоб на майданчику збирати хлопців. Ось по півтори годинки десь три-чотири рази на тиждень грали в футбол, та підтримували форму і десь переводили дух. Спочатку було дуже важко зібрати достатньо людей: 5 на 5 грали, але потім в ту групу багато кого додалось, й там і президент «Олександрії» Іван Кузьменко був.

- Згодом ти підписав контракт з «Кривбасом». Чи вірив ти в цей проєкт тоді? Що це буде команда, яка буде боротись за єврокубки?

- До війни, коли команда була в Першій лізі, я вже спостерігав за нею. Ще коли був в «Металісті 1925», «Кривбас» приїжджав тоді товариський матч грати. Мені подобалось, як криворіжці подають інформацію в медійному полі, як вона представляє гравців, які приходять. Для мене це було вау. Я думав: вони круті речі роблять. І ці круті речі роблять уже протягом чотирьох років. І рівень цей тримається до сих пір. І так вийшло, що мене запросили. Коли я прийшов в команду, були реально топ-гравці. Я повинен ще відмітити в «Кривбасі» селекційну службу. Всі футболісти, які були у «Кривбасі» за ці чотири роки, вони дуже багато користі приносили клубу, і це були всі якісні виконавці, і, напевно, 90% всі заграли.

- Добре, а є недооцінений гравець в команді?

- Для мене? Є. І він зараз грає в команді. Я назву це - Ян Юрчец. По-перше, це топ-людина і топ-футболіст. Я в тренувальному процесі бачу, він буває такі речі робить. І я просто розумію, що багато вболівальників недооцінюють його. У нього класна швидкість, у нього голова є. Знаєш, от, наприклад, останні два матчі, які ми грали з «Шахтарем». Ти пам'ятаєш, як він на 90 хвилині включився і розігнав яку швидкість? А зараз остання гра, яка була з «Шахтарем»: Обах для мене - найшвидший футболіст, напевно, в Прем'єр-лізі. Але Ян наздогнав його і відібрав м'яча. Тому я впевнений, що він буде рости і дійде до якогось топ-рівня. Маю надію, що всім їм будуть допомагати розвивати свої якості. І саме головне для мене - це топ-людина, тому що, знаєш, мало таких легіонерів як він. І от, наприклад, коли треба зібрати гроші військовим, Трибуні Героїв, закрити якийсь збір. Він навіть питань не задає. І є одним з найперших, які закривають ці питання.

- Ще кого можеш відмітити в цілому із легіонерів, якщо ми про селекційну службу говоримо?

- В цьому сезоні, коли Андрусва Араухо привезли. І його одразу випустили в основному складі. Він, напевно, два-три тренування провів і уже був у стартовому складі. І тоді я подумав: ого, оце футболіст. У нього такий агресивний стиль, але, слухай, коли м'яч, наприклад, 70 на 30, і ти думаєш: відбере - не відбере, і він в програшній ситуації, я впевнений був, що 70 на 30 він відбере той м'яч. Він буває такі речі робив... Для мене показовий матч був - це, напевно, коли ми грали домашню гру з «Поліссям», коли у нього там щось під 30 відбирань було. Він просто сам виграв той центр поля. І, до речі, він дуже гарна, скромна людина. 

- Дебют від сучасного «Кривбасу» в Прем'єр-лізі - ми зайняли сьоме місце. Потім довгоочікувана бронза для міста. Зміна тренера. Повністю змінилась команда, прийшли нові обличчя, нові футболісти. Прийшов новий тренер. Як можна було без розкачки дати отакий сезон як от зараз? 

- Якщо проаналізувати цей сезон, то для мене він фантастичний. Я спробую аргументувати. Змінилась команда майже на 90%. І дуже багато було скептиків, журналісти всі казали, що, ну, команда буде в зоні виліту. Янавіть не пам'ятаю хоч жодної людини, яка в нас вірила. Якщо бути відвертим, то я не можу сказати, що прямо вірив, що у нас вийде такий класний сезон. Але у підсумку цей сезон - найбільший актив в плані футболістів за ці чотири роки. Як наша молодь вистрілила - Вілівальд в збірну поїхав, Шевченко також, набрав хід. Я сказав Шеві, що для тебе краще б не завершувався зараз сезон, а продовжувався. Тому багато футболістів, які вистрілили, які показали, що клуб рухається в правильному напрямку, що є великий потенціал. Максимальна заслуга в цьому - тренерського штабу, тому що вони вибудували правильний тренувальний процес, побудували так, що всі розуміли, що робити на футбольному полі. А коли ти розумієш, що робити на футбольному полі. Я коли озираюсь назад і дивлюсь, які ми матчі провели, я думаю: це божевілля, реально.

- От, наприклад, з «Динамо». Чи можна назвати його найяскравішим матчем в твоїй кар'єрі? На даний момент.

- 100%, в моєму житті я думаю, таких матчів, напевно, більше вже не буде. Це історичний матч. І по емоціях це щось фантастичне. Коли ми вийшли на поле, і пішла ця перестрілка... Я спочатку думав, знаєш, перший тайм закінчується, Мендоза забиває четвертий м'яч... Розумієте, він зробив покер в першому таймі. Але як показала далі гра, то погода, яка погіршилась після перерви, не на нашу користь зіграла. У суперника вийшли на заміну такі топ-футболісти УПЛ, як Ярмоленко, Буяльський, і вони продемонстрували свій рівень.

- З приходом Патріка що змінилось в тобі як футболісті? Довіра, капітанська пов'язка... Чому так все відбувалось, як вважаєш?

- Він давав мені можливість робити те, що я робив до цього, і без усяких заборон. Підтримував мене постійно, йому подобалось те, як я професійно відношусь до своєї справи, і тому дав мені дав таку довіру. Я ж відчував цю довіру від тренерського штабу, відчував підтримку від хлопців. І це дуже допомогло мені і команді рухатись вперед.

- Чи були якісь перепалки в роздягальні? Ти як капітан... Були такі матчі якісь, де б, ну, прийшлось там, знаєш, дати трохи вогню?

- Так, я згадаю, напевно, емоційний матч - це в першому колі ми коли грали з «Динамо», й тоді програли 0:4. Але в перерві я прямо залетів до роздягальні і максимально був емоційний, дуже важко було стримуватись. Ми поговорили по-чоловічому з хлопцями. І на другий тайм, зрозуміло, вже вийшли і почали грати агресивніше, але вже нічого не могли вдіяти з тим результатом, який був.

- Вболівальники вас бачать на полі, в роздягальню зазирнути ніхто не може. Трохи по легіонерах: от я бачу як вони приїжджають на матч... Музика, танці. Не заважає це команді?

- Це баланс. Ми, українці, більш такі налаштовані, сфокусовані, закриті, знаєш, не можемо розслабитись. А легіонери, вони приїжджають - музика, танці, іноді дивлюсь, ТікТоки знімають. Я йду в іншу кімнату розминатись, працювати, готуватись до гри. А потім заходжу, уже дивлюсь - музика класна грає, настрій, і мене теж трішки це розслабляє. Тому це прикольно.

- Ще чув від тебе історію: ти на базі по сусідству жив з Парако і Мендозою...

- Ну, слухай, у нас на базі стіни тонкі. Все, що вони кажуть - таке враження, наче це відбувається у мене в кімнаті. А вони ж, знаєш, латиноамериканці, у них свій режим, вони звикли лягати пізно. І вони постійно слухають музику. Спочатку я не міг пристосуватися до цього. Але потім купив беруші, маску для сну і стало краще.

- Стосовно Патріка ще хочу повернутись. Що він дав команді і що дав особисто тобі?

- Патрік ван Леувен дуже багато дав свого досвіду, він попрацював реально в дуже класних командах - це «Зоря», «Металіст 1925», «Шахтар» Донецьк. У нього дуже великий досвід не тільки в футболі, а і як бути директором в Академії, як будувати команди, як побудувати структуру в клубі від дитячої Академії до першої команди. Він дав «Кривбасу» дуже багато в цьому році. Напевно, найбільший актив у команди в плані футболістів за ці чотири роки.

- В чому магія нашого домашнього стадіону? 

- Криворізькі фани - найкращі. У них є культура вболівати за команду та за місто. Я повністю згоден, що вони роблять круту атмосферу і постійно мотивують, щоб ми рухались вперед. Багато таких моментів за чотири роки, які я прожив, це було і в плані критики.

- Це допомагає чи критика може нашкодити футболісту?

- Для футболіста це досвід, і критика буде постійно, критика буде всюди. І з цим треба справлятись і рухатись далі. Якщо футболіст нормально сприймає критику і кожного дня працює і системно робить свою роботу, у нього все буде добре. Тому критика - вона повинна навпаки допомагати.

- А який у тебе був найемоційніший матч. Не в футбольному плані, а от що стосується коннекту з вболівальниками.

- Це момент, коли Антон Федоров, наш військовий, наш фан, робив перший символічний удар. І ми тоді перед грою з ним спілкувалися. Він був в полоні два з половиною роки. І він мені сказав, блін, хлопці, я коли їздив з «Кривбасом» на виїзди, був в Ультрас, і команда грала в Першій лізі. Потім, коли я потрапив до полону, не міг повірити, що команда вже в єврокубках грає. Мене це дуже розчулило, і це такий момент, який відклався в моїй пам'яті.

- Якщо в тебе є що сказати, от є можливість звернутись до вболівальників, давай це зробимо.

- Я хочу подякувати кожному вболівальнику, кожній людині, яка на протязі чотирьох років допомагала мені ставати краще, які підтримували мене. Для мене Кривий Ріг - моя друга домівка, де я себе почуваю комфортно і розумію, що я там свій. Хочу подякувати всьому нашому персоналу, всій нашій структурі, базі, людям, які оточували мене на протязі цих років, які дарували мені емоції, які підтримували, які критикували мене. Всі ці люди дали мені великий досвід. Також хочу подякувати нашому керівництву, нашому президенту за за весь цей період. 

- Ким бачиш себе після футболу?

- Я би хотів би розвивати спорт, наприклад, у себе в Бучі. Якщо будуть можливості, я б відкрив якусь дитячу школу. І я розумію, що залишусь в спорті, але ще не вибрав для себе, де саме.

- Ну і наостанок бліц. Гол чи асист?

- Асист.

- Найсильніший суперник у твоїй кар'єрі?

- «Сент-Етьєн». Тоді збулась моя мрія: на 90 хвилині забити м'яч і принести залікові бали для України - це багато чого вартує.

- Найкращий футболіст для тебе це...

- Це Олексій Довгий. По-перше, це професіонал своєї справи, який постійно демонстрував на своєму прикладі, як треба працювати, щоб досягати максимального результату. Він справжній професіонал, і для мене це взірець.

- Найкращий стадіон, де ти грав?

- «Олімпійський».

- Мессі чи Роналду?

- Мессі.

- Найкращий тренер у світі на твою думку?

- Пеп Гвардіола.

- Капітан - це характер чи відповідальність?

- Я думаю, це і характер, і відповідальність. Симбіоз.

- Один футболіст, з ким би ти хотів зіграти в одній команді?

- З Мессі. Таких футболістів ще років 100, напевно, не буде.

- Кривий Ріг для тебе це...

- Друга домівка.

- Найбільша мрія зараз?

- Зіграти за збірну України та зіграти в єврокубках. І щоб війна нарешті закінчилась. Це 100%, нашою перемогою.

Пресслужба ФК «Кривбас» Кривий Ріг