Володимир Вілівальд: Побачивши капітанську пов'язку, одразу усвідомив: сьогодні я - лідер і маю грати за кожного партнера

У третьому випуску FCKK PODCAST на нашому Youtube - розмова з капітаном криворізького «Кривбасу» Володимиром Вілівальдом. Захисник червоно-білих та молодіжної збірної України відверто розповів про непростий шлях із рідної Тернівки до капітанської пов'язки в УПЛ, емоції від виклику до збірної, роботу під керівництвом Патріка ван Леувена та традиційний відвертий бліц.

- Нещодавно ти одружився. Як почуваєшся в новому статусі?

- Дуже радий, що зробив такий відповідальний і зважений крок у житті. Це тільки допоможе мені та моїй кар'єрі, додасть стабільності й підтримки.

- Зараз ти сидиш у новому комплекті форми «Кривбасу». Які враження від неї?

- Форма чудово сіла, та й дизайн дуже сподобався. Якщо порівнювати з усіма комплектами, в яких мені доводилося грати за кар'єру, цей - топ-1.

- Твій батько - великий фанат футболу, брат також грав. Можна сказати, що саме родина заклала основу твоєї кар'єри?

- Так, однозначно. У дитинстві батько з братом постійно брали мене на футбольний майданчик, ми грали втрьох. Удома по телевізору завжди був увімкнений футбол - всією сім'єю вболівали за «Барселону» і дивимося їхні матчі досі. Коли мені було близько п'яти-шести років, батько відвів на секцію. У нас у Тернівці не було професійної академії - звичайна міська дитяча команда та два тренери. Але це було моє свідоме бажання займатися спортом, хоча ініціативу проявив саме батько. Він сам непогано грає у футбол і завжди мене мотивував.

- Як ти потрапив у дитячо-юнацький футбол на рівні області?

- Десь у 11-12 років тренер повіз нашу команду на перегляд до Дніпра. Після гри мені сказали, що взяли «на олівець». За кілька тижнів запросили вже одного на повноцінне тренування з місцевими хлопцями. Для мене, хлопця з маленького містечка, це був стрес: усі здавалися значно вищими за рівнем, фізично потужнішими, хоча й були моїми однолітками. Тренування пройшло не так, як я планував, і після розмови тет-а-тет тренер відверто сказав: «Ти ще не готовий, у нас є сильніші гравці». Я дуже засмутився, але батько сказав: «Нічого страшного, це лише початок, ми знайдемо твою команду».

Згодом, коли ми грали проти іншої дніпровської команди - «Інтера», мене помітили там. Я поїхав на перегляд, і там атмосфера була геть іншою: мене тепло зустріли хлопці, тренер одразу сказав, що хоче мене бачити у складі. Близько року я їздив на матчі за 100 кілометрів, а коли постало питання виступів у чемпіонаті України, переїхав до Дніпра, перевівся в місцеву школу та оселився в гуртожитку. Ми жили по вісім хлопців у кімнаті - постійно були на полі, тренувалися і жили грою.

- Ти якось згадував, що потрапив у «Кривбас», буквально застрибнувши в останній вагон. Як це сталося?

- Після випуску з ДЮФЛУ потрібно було переходити на рівень U-19. Нас відправили до «Дніпра», але там змінився тренерський штаб, на нас навіть особливо не дивилися - просто сказали, що склад уже укомплектований. Далі почався найскладніший період. Батько мого товариша фактично взяв на себе роль нашого представника й допомагав шукати варіанти. Ми поїхали до «Олександрії» U-19 - кілька днів тренувань, відмова.

Потім вирушили до «Зорі» - знову перегляд і знову: «У нас є свої гравці». Потім з'явився варіант із «Минаєм». Я провів там два тижні, щодня грав спаринги, тренери обіцяли контракт, але в останній момент привезли іншого футболіста, і мені знову відмовили. Чемпіонат мав стартувати за тиждень. Я повернувся додому спустошеним і вже думав, чи варто взагалі продовжувати, можливо, краще вступити до університету та зосередитися на навчанні.

І тут мені запропонували два останні варіанти в Першій лізі U-19: «Авангард» Краматорськ або «Кривбас». Мені порадили їхати до Кривого Рогу. Команда вже проходила збори, чемпіонат Першої ліги стартував пізніше. Я приїхав, провів кілька тренувань, і мені нарешті сказали: «Ми тебе беремо». Мене чудово прийняли хлопці та тренери. З цього й почалася моя історія в «Кривбасі», де я з часом став капітаном U-19, а далі пробився до першої команди.

- Хто допомагав тобі адаптуватися, коли тебе вперше підтягнули до основи «Кривбасу»?

- Дуже допоміг В'ячеслав Рябов, який зараз працює в тренерському штабі клубу. Ми грали на одній позиції, і він постійно підказував: як правильно розмовляти на полі, як керувати партнерами та підказувати їм. Також багато корисного я перейняв від Віталія Вернидуба. Це був неймовірний досвід.

- Оренда в «Інгулець» додала тобі впевненості?

- Однозначно. Я дуже вдячний Василю Кобіну за довіру та ігровий час. Після тієї оренди я повернувся набагато міцнішим, витривалішим і впевненішим у собі. Окремо запам'ятався дебютний матч проти житомирського «Полісся». Я виходив із завданням надійно зіграти в обороні на нуль, а в підсумку забив гол зі стандарту. У мене ніби виросли крила. Цей момент назавжди залишиться в пам'яті.

- Пригадуєш матч, коли вперше вивів нашу команду на поле в статусі капітана?

- Так, це було в Рівному проти «Вереса». Максим Задерака тоді отримав пошкодження і пропустив гру. Ще перед матчем були передчуття, хлопці на зборах жартували та підбадьорювали мене. А коли зайшов у роздягальню й побачив пов'язку біля своєї футболки - це був особливий внутрішній трепет.

- Що для тебе означає бути капітаном?

- Це величезна відповідальність. Капітан повинен заряджати команду, налаштовувати кожного гравця, давати відчуття впевненості. Хлопці мають знати: капітан стоятиме за них горою в будь-якій ситуації на полі. Перед кожним матчем ми збираємося в коло, звучать мотивуючі слова, наш традиційний заряд - це згуртовує й надихає команду.

- Минулий сезон був яскравим, але на старті нового чемпіонату команда дещо забуксувала. У чому причина?

- До нас прийшло багато нових виконавців з інших чемпіонатів. Їм потрібен час на адаптацію до нашого стилю та українського футболу загалом. Вони дуже якісні та сильні гравці, команда має колосальний потенціал. Якщо кожен покаже свій максимум, це буде дуже потужний сезон для «Кривбасу».

- Як оціниш роботу з Патріком ван Леувеном?

- Це мій перший досвід роботи з іноземним головним тренером, і підхід справді відрізняється. Патрік багато спілкується індивідуально - він викликає кожного гравця на окремі бесіди, розбирає моменти, детально пояснює своє бачення. У тренувальному процесі велика увага приділяється тактиці: лінія оборони та півзахист працюють окремо, вивчаючи конкретні сценарії дій на полі. Тренування дуже інтенсивні, ти щомиті перебуваєш у тонусі.

- Цього року ти отримав виклик до молодіжної збірної України під керівництвом Унаї Мельгоси. Що відчув у той момент?

- Емоції просто зашкалювали! Одразу почав телефонувати рідним і близьким, ділитися цією новиною. Одягнути форму національної збірної було моєю мрією з самого дитинства. У Мельгоси цікавий підхід: акцент робиться на домінуванні на полі та контролі м'яча. Я зіграв у товариському матчі проти збірної США - неймовірні відчуття, коли на твоїх плечах прапор України, а проти тебе діють футболісти з провідних клубів Європи та МЛС, які коштують десятки мільйонів євро. Це неоціненний досвід, який дав мені великий поштовх для подальшого розвитку.

- Яку пораду ти дав би юним гравцям, які тільки мріють про великий футбол?

- Якщо в тебе є ціль і ти щиро в неї віриш - іди до самого кінця. Поки є бодай крихітний шанс - віддавайся на максимум. На шляху обов'язково будуть труднощі, невдачі та відмови, але з цим бажанням і наполегливістю результат неодмінно прийде.

Бліц

Гол чи асист? - Гол.

Перемога 1:0 чи 5:4? - 5:4.

Роналду чи Мессі? - Мессі.

Вірджил ван Дейк чи інший захисник? - Тільки ван Дейк.

Ранкове чи вечірнє тренування? - Вечірнє.

Відпочинок у горах чи на морі? - На морі.

Найсильніший нападник, проти якого доводилося грати? - Владислав Ванат.

«Кривбас» одним словом? - Родина.

Пресслужба ФК «Кривбас» Кривий Ріг