Драган Ловріч: Прийшов час, коли я маю віддячити "Кривбасу" за підтримку

До розташування криворізького «Кривбасу» повернувся хорватський захисник Драган Ловріч! Драган вже тренується із командою на другому зборі. У інтерв’ю клубним журналістам Ловріч розповів про своє повернення та переживання за Україну у цей важкий для усіх українців час.

Хотів повернутися до Кривого Рогу при першій же нагоді

- Драган, майже усі легіонери бояться знову їхати до України. Розкажи свою історію, як ти повернувся.

- Так, я вирішив повернутись й це, відверто кажучи, було непросте рішення для мене. Перш за все, це пов’язане із моєю сім’єю. Так, це був важкий крок для всіх нас, адже сім’я для мене на першому місці. Дякую Богу за ту підтримку, яку я отримую від рідних, коли, наприклад, травмувався, або же по життю трапляються якісь негаразди. Ось і цього разу ми прийняли це рішення разом.

Я хотів повернутися до Кривого Рогу при першій же нагоді. Знаю, що на мене розраховували. Розумієте, я тільки прийшов до «Кривбасу», зіграв небагато матчів, та майже одразу отримав важку травму. Так ось, та підтримка та увага, яку я відчув від гравців та керівництва клубу, певно, залишила у моєму серці особливий відбиток. Прийшов час, коли я маю віддячити клубу.

Коли мені подзвонив директор та запитав, якщо відновлять чемпіонат, ти з нами? Я поговорив із сім’єю, та відповів, так.

- Війна розпочалась під час зборів «Кривбасу» в Туреччині. Пам’ятаєш свої перші думки?

- Так, у цей час я саме був в Україні. Команда працювала в Туреччині, а я у Києві повинен був вирішити питання із візою. Того ранку я був шокований та не міг повірити у те, що відбувається. Потім я вийшов на вулицю та побачив стурбованих людей. Побачив їх очі, зруйновані домівки, багато військових на вулицях. Я зрозумів, що це війна…

Часу на збори було обмаль. Я зв’язався із Іваном Пешичем, який грав за «Ворсклу», й ми двома автівками вирушили у бік кордону. Там були величезні черги, все було наче не з нами. Майже три доби ми добиралися до Хорватії, й вже у Спліті я, можна сказати, прийшов у себе.

Я досі не розумію, як таке могло статися. Здивування, хвилювання, злість: одні емоції постійно змінювали інші. Я сиджу у готелі. Молода здорова людина. А у новинах вибухи, смерть, руйнування і я нічого не можу зробити. Навіть опинившись вдома, я десь тиждень не міг нормально спати, постійно блукав вулицями спокійного та завжди безтурботного Спліта та не міг прийти у себе. Навіщо? За що? Кому потрібна була ця війна?

Я зустрів в Україні багато чудових людей. Кривий Ріг - місто важкої праці. Люди працювали та про щось мріяли. І ось так все в одну мить змінилось. Українці не заслуговують війни.

У моїй родині, на жаль, це вже друга війна. На початку дев’яностих Хорватія також виборювала свою незалежність. З перших днів війни мій батько пішов на фронт. Пройшов усі п’ять років війни. Я народився вже після війни та багато почув від нього про всі ті жахіття, через які пройшла моя країна. Ось тепер ми всі переживаємо за Україну.

Батько сказав, ти обіцяв повернутись і на тебе чекають, треба їхати та робити свою справу

- Чи були у тебе пропозиції з інших клубів під час паузи в українському футболі?

- Так, за останні місяці було декілька варіантів грати у Європі. Ми обговорювали це також із керівництвом «Кривбасу». Але коли пішли перші розмови про те, що є можливість знову грати у футбол в Україні, одразу звернувся за порадою до батька. І він був першим, хто мене підтримав. Він сказав, якщо ти обіцяв повернутись й на тебе там чекають, треба їхати та робити свою справу.

- Ти знаєш, що багато фанатів «Кривбасу» на війні захищають Україну від окупантів. Які емоції це у тебе викликає?

- Я дуже уважно слідкую за всіма подіями, які відбуваються поруч із командою та клубом. Те, що ультрас першими пішли захищати Україну, викликає величезну повагу до хлопців. Вони справжні патріоти. Сумно, але не всі вболівальники вже повернуться на сектор. Війна забирає найдорожче… Життя. Але вона не зможе забрати у людей пам’ять. Клуб постійно допомагає бійцям на передовій і це дуже важливо.

Футболісти звикли, що до них прикута особлива увага, але, як виявилось, справжні герої зовсім інші. Ті, хто зараз на війні. Ті, хто віддає своє здоров’я та життя задля того, щоб був мир, щоб ми, спортсмени, могли працювати та грати у футбол. Наша справа - грати та хоча б на деякий час відволікати людей від війни.

Я дуже вдячний вболівальникам за теплоту та шалену енергетику

- Ти зіграв за «Кривбас» сім матчів. Не так багато, але все одно є, про що поговорити. У Кривому Розі особлива атмосфера. Що тобі запам’яталось та сподобалось тут?

- Так, я не встиг багато зіграти за «Кривбас»: шість матчів в Першій лізі та один у Кубку України. Дуже важка гра у Кубку. Прикро, що тоді ми вилетіли після серії пенальті. Напевно, вболівальникам поки немає, за що мене хвалити, а ось я одразу відчув ту шалену атмосферу, у яку пощастило зануритись. Так, цей стадіон не дуже великий (стадіон «Гірник»), але підтримка завжди була просто неймовірною. Повірте, були такі миті, коли навіть до мурах…

Моє повернення можна також пов’язувати з цими емоціями, які дарували нам трибуни. Я дуже вдячний вболівальникам за теплоту та шалену енергетику. Повірте, це неможливо не відчувати. Всі - одне ціле, одна мета, одна жага до перемоги. Схоже, що в «Кривбасі» неважливо, скільки ти у команді: декілька років чи місяць. Тебе приймають одразу. Тож, треба віддавати всього себе, аби віддячити вболівальникам гарною грою за таку підтримку.

Я добре пам’ятаю, як ми програвали 0:2, мені вдалося відіграти один гол, а далі ми дотисли суперників та перемогли 3:2 («Поділля»). Фанати скаженіли тоді особливо, це був фантастичний футбольний вечір. Так, цей стадіон вже звик до перемог та крутих емоцій. Вболівальники завжди очікують від команди більшого та руху тільки вгору.

У нас все чудово виходило, але знову ж таки… війна. Навіть зараз тут тиша й мені якось незручно. Цей стадіон привчив до іншого сприйняття, до зовсім інших відчуттів. Але я вірю, усе скоро закінчиться і ми знову будемо насолоджуватись футболом вже на новому сучасному стадіоні, куди прийде все місто. Немає жодних сумнівів, що так і буде.

- За ці місяці ти не розучився грати у футбол?

- Так, звісно, за цей час я не забув як грати. Підтримував себе у формі, але потрібен деякий час, аби ввійти у робочий ритм загальної групи. Дуже стимулює те, що не за горами початок сезону УПЛ. Всі ми чекаємо на старт чемпіонату. Сьогодні на тренуванні було все керівництво клубу на чолі із президентом. Така увага ще більше підштовхує команду до важкої праці.

- У «Кривбасу» новий головний тренер. Що ти знаєш про Юрія Вернидуба?

- Головний тренер - дуже відома постать не тільки в Україні. Менеджер, команда якого обігрує «Реал», «Динамо» Загреб, інші відомі європейські клуби, апріорі викликає не тільки повагу, але й величезну увагу до себе. Спочатку навряд чи хтось очікував спалаху від мало кому відомого клубу, але одна за одною яскраві перемоги «Шерифа» довели, що це не випадковість, а дійсно результат саме тренерської думки та стратегії.

Мені дуже цікаво буде попрацювати під керівництвом Юрія Миколайовича, та, сподіваюсь, попереду нас очікують не менш яскраві виступи як в Україні, так і турнірах європейського рівня. «Кривбас» Це Ми! Слава Україні!

Пресслужба ФК «Кривбас» Кривий Ріг