Максим Задерака: Родина завжди стоїть у мене на першому місці. Максимально приділяю їм увагу
Капітан криворізького «Кривбасу», півзахисник Максим Задерака дав велике інтервʼю Інтернет-виданню Український футбол. Найактуальніші моменти бесіди до вашої уваги.
- Максиме, поділись своєю футбольною історією. З чого все почалося? Згадай момент, коли ти вперше взяв м’яча до рук. Що тебе надихнуло тоді?
- Раніше все було зовсім інакше, не було телефонів, гаджетів, і ми постійно збиралися у дворі з друзями, щоб грати у футбол. М’яч був невід’ємною частиною нашого життя, він завжди був поруч. Саме так і почалося моє захоплення грою. Згодом батьки, мама і тато, вирішили відвести мене до футбольної секції в Олександрії. Це була секція «Аметист». Власне, саме з цього моменту і розпочався мій футбольний шлях.
- Хто був твоїм першим тренером?
- Моє перше тренування провів Курганов Валерій Володимирович. Він був першим тренером і залишається для мене дуже важливою людиною навіть зараз, ми досі підтримуємо зв’язок. Тоді мені було приблизно сім років. З того періоду залишилося багато яскравих і емоційних спогадів. Один із них - перемога на турнірі Шкіряний м’яч.
- Період у 2022 році перервала війна. Як ти це пережив?
- Знаєте, яка гірка іронія - мене знову застала війна. Це було дуже схоже на те, що я вже пережив у Донецьку. А потім ще й у Вірменії - там теж почалися бойові дії, коли грав там. І ось - 24 лютого, війна в Україні. Я сам родом із Бучі. Уявіть: 23 лютого вирушив додому, приїхав у ніч на 24-те - десь о 5-й ранку вже був у Києві, а потім - у Бучі. І буквально через годину чи дві все почалося. Люди вибігали з валізами, була паніка, хаос. Я до кінця не міг повірити, що це відбувається насправді. А потім - гелікоптери, вибухи, обстріли. І вже ніяких сумнівів не залишилося: це реальність.
- Розкажи про ті перші дні у Бучі у лютому 2024-го.
- Пам’ятаю повний хаос: люди бігали з валізами, сусіди в паніці, на обличчях у всіх був страх. Спочатку навіть важко було усвідомити, що це справжня війна. Але коли побачив, як над містом летять гелікоптери, як їх збивають - усе стало реальним. Все навколо зупинилося. Металіст 1925 призупинив діяльність, і я вирішив поїхати до батьків в Олександрію. Прожив там приблизно пів року.
- І тут – «Кривбас». Як з’явився варіант із криворізьким клубом? Чи були інші варіанти на той момент?
- Так, варіанти були. Навіть «Металіст 1925» хотів, щоб я залишився в команді. Але коли мій агент подзвонив і сказав, що є інтерес від «Кривбасу», а потім ще і особисто зателефонував Юрій Вернидуб, я не вагався. Хотілося нового виклику. Мене справді зацікавив сам проєкт. Ще до повномасштабної війни я стежив за тим, як розвивається «Кривбас», і це дуже імпонувало. А коли дізнався, що команду очолює Вернидуб - це тільки зміцнило моє бажання приєднатися. Було видно, що тут буде серйозний рівень і великі амбіції.
- Зараз ти вже декілька сезонів у «Кривбасі». Чи відчуваєш себе тут як вдома?
- Так, зараз я точно можу сказати, що тут як вдома. Для мене рідними стали не тільки вболівальники, а і персонал, робітники клубу, тренерський штаб - я знаю кожного особисто. І це дуже багато для мене значить. Це вже мій четвертий сезон у «Кривбасі», і відчуваю, що клуб по-справжньому живе в моєму серці. Це не просто команда, за яку я граю - я граю за її історію, ми творимо її разом. І це надихає мене щодня.
- Розпочався новий чемпіонат. На який сезон налаштовувалась команда на старті?
- Команда оновилася, багато молоді. Але всі - голодні до перемог. Ми налаштовані на кожен матч, як на фінал. Ми хочемо виходити й перемагати.
Я не можу озвучувати конкретні цілі клубу - це внутрішня кухня, і ми поважаємо свої рамки. Але мотивація у всіх - на найвищому рівні.
- Чого ти прагнеш у футболі сьогодні? Про що мрієш як професіонал? А які мрії маєш у житті загалом?
- У футболі для мене найголовніше - щоб команда постійно росла, боролася за перемогу і повернулася до єврокубків, де ми могли б гідно виступити. Хочу бачити постійний прогрес і розвиток клубу, у якому я граю. Що стосується особистих мрій - найголовніша з них, звичайно, щоб закінчилась війна. Щоб ми змогли насолоджуватися життям, жити спокійно і впевнено у своїй суверенній державі.
- Ми знаємо, що ти сімейна людина - чудовий чоловік та батько. Що для тебе родина?
- Родина завжди стоїть у мене на першому місці. Я дуже стараюся не приносити додому негатив і максимально приділяю їм свою увагу. Особливо люблю проводити час із донькою, хоч це і не завжди багато часу, але він якісний і цінний для мене. Дружина і дитина - мої дівчатка, моя найкраща опора і підтримка у всьому.
Пресслужба ФК «Кривбас» Кривий Ріг за матеріалами Ukrfootball.ua