Віолета Тян: Якби не футбол, Володимир Єфімако вже б підкорював велику сцену

Нападниця ЖФК «Кривбас» Віолета Тян в інтерв’ю пресслужбі клубу розповіла про своє походження, знайомство з Володимиром Єфімако та розказала, яка подія у світі спорту вплинула на неї найбільше.

- В тебе досить незвичне прізвище для українки плюс східна зовнішність. Розкажи про своє коріння. Звідки родом батьки?

- Все дуже просто. Мій батько, Ерік Тян, етнічний кореєць. Проте він народився в Узбекистані, куди його батьки імігрували через війну. Звідти переїхав до України і вже тут познайомився з мамою. Її звати Галина. Крім того, у мене ще є молодша сестра – Вероніка.

Мама – домогосподарка, тато займається виготовленням виробів зі скла. Вероніка теж займається спортом: волейболом та баскетболом, проте наразі непрофесійно. Усі вони зараз проживають у Німеччині.

- Де ти народилась та як почала займатися футболом?

- Я народилась у Миколаєві. Дуже хвилююся за своє рідне місто, адже його і зараз продовжують обстрілювати рашиські виродки…

Саме у Миколаєві я і робила перші кроки у спорті. Спочатку займалась дзюдо, багато часу приділяла тренуванням і у мене дійсно добре виходило.

У футбол я грала лише іноді з друзями-хлопцями. Проте поступово зрозуміла, що мені це подобається і з плином часу футбол потіснив боротьбу. Та я впевнена, що саме заняття з дзюдо дали мені фізичний фундамент і загартували бійцівський характер.

На секції футболу у Миколаєві я познайомилась з Володимиром Єфімако. Тоді мені було 13 років. Також разом зі мною тренувалась Руслана Левченко. В нас була дуже сильна команда та ми досить успішно виступали на дитячому рівні. Вигравали Першу лігу у чемпіонату України серед дівчат віком до 16 років.

- Що тебе надихає?

- Це може бути все що завгодно: незвичайні картини, витвори мистецтва, стильний одяг, природа, подорожі…

У спорті ж я завжди брала приклад зі справжніх професіоналів. Наприклад зараз я захоплююсь тим, як працюють на тренуваннях мої більш досвідчені партнерки по команді. Вони приклад для мене, як треба віддаватись своїй справі і як слід поводити себе поза футбольним полем.

Ще одним збуджуючим фактором для мене є сильні суперники. На жаль, зараз у чемпіонаті України лише три команди, які насправді можуть конкурувати між собою на довгій дистанції. Це «Ворскла», «Колос» та ми. Тож матчі проти цих клубів завжди сповнені емоціями, боротьбою та інтригою до останніх хвилин. Дуже хотілося б, аби жіночий футбол розвивався, та наразі ми щодня вклоняємося нашим ЗСУ за те, що можемо грати у футбол у такий час.

- Яка подія у світі спорту вплинула на тебе найбільше?

- Одразу перед очима спливає перемога збірної України над Швецією на Чемпіонаті світу. Тоді кожен громадянин нашої країни, навіть той, хто зовсім футболом не цікавиться, отримав купу позитивних емоцій. Той день показав, що футбол – щось більше ніж просто спорт. Він здатен об’єднувати та заряджати людей будь-якого віку, будь-яких вподобань, будь-яких поглядів.

- З ким би з гравців світового рівня ти порівняла себе за манерою гри?

- Важко сказати. Тренери часто змінювали мою позицію на полі, тому, можливо не за стилем гри, а за схожою історією, я б порівняла себе з Гаретом Бейлом - через наш спільний універсалізм (сміється). Чесно кажучи, я не люблю взагалі порівнювати людей, адже це принижує унікальність кожного з нас.

- Чим захоплюєшся окрім футболу? Чи є в тебе хобі?

- Не так давно я почала цікавитись фотографією. Поступово це і переросло у справжнє хобі. Придбала собі напівпрофесійну камеру. Найбільше мені подобається портретна зйомка, тож спеціально для цього я також купила відповідний об’єктив. Тепер практикуюсь та вдосконалюю свої навички фотографування на друзях.

- Ти відмітила, що знаєш Володимира Єфімако вже багато років. Поділись цікавим фактом чи може історією про нього, яку ніхто не знає!

- Він дуже круто співає та грає на гитарі! Думаю, як би не футбол, Санич вже б підкорював велику сцену!

Пресслужба жіночого ФК «Кривбас» Кривий Ріг