Володимир Маханьков: В "Кривбасі" у всіх ланках дуже правильна конкуренція

Воротар криворізького «Кривбасу» Володимир Маханьков дав інтервʼю Інтернет-виданню Футбол 24. Найактуальніші моменти бесіди до вашої уваги.

- У воротах грати може лише один. Вам довелося пройти дуже багато, щоб врешті-решт завоювати статус першого номера у команді, яка йде в лідерах УПЛ. Наскільки важко чекати свого шансу і тренуватися?

- Всі розуміють, що у цьому й полягає воротарська специфіка. Польовим гравцям легше, адже у них частіше відбувається ротація. Для воротаря важливо працювати. За будь-яких умов та обставин. Саме так я і робив та чекав свого шансу. Щоденно працював, ніколи не опускав рук і завжди вірив. Не я перший і не я останній. Головне – бути психологічно стійким. А доля винагороджує кожного.

- Що давало вам цю стійкість?

- У мене характер такий. Спорт загартовує з дитинства. Ми маємо бути готовими до усіх випробувань на футбольному полі. А життєвий досвід з кожним роком допомагає ставати сильнішим.

- Коли ви підписували контракт з «Кривбасом», то розуміли, що за місце в основі доведеться боротися, оскільки номінально першим номером був Андрій Кліщук. Зараз ваш конкурент травмувався. Якими є ваші стосунки з Андрієм?

- Раніше ми грали один проти одного у Першій лізі, заочно були знайомі. Конкуренція є у кожній команді. Я був готовий до важкої роботи. Наші стосунки? Робочі, ми товаришуємо за межами поля. Дуже поважаю Андрія як професіонала. Думаю, він мене теж. Взагалі у нас в команді у всіх ланках дуже правильна конкуренція. У «Кривбасі» всі працюють задля однієї мети.

- Ви народилися у Славутичі, місті, яке побудували спеціально для евакуйованих із зони відчуження працівників Чорнобильської атомної електростанції.

- Так, це особливе місто… Хоча мої батьки до АЕС безпосереднього стосунку не мали. Лише наші далекі родичі. Наша сім'я переїхала звідти, коли я ще був несвідомою дитиною, у два чи три роки. Батьки працювали у Славутичі, а потім поїхали до Києва. У Славутичі також народився і навчався мій старший брат.

- Ми багато говорили про воротарську долю і ваш шлях. Чому ви вирішили стати воротарем?

- Я розпочинав у полі, як і більшість дітей. Під керівництвом Віктора Кащея ми готувалися до чемпіонату Києва серед дітей 8-10 років. Це той вік, коли вже використовують маленькі ворота. Одного дня Віктор Йосипович сказав: «Хлопці, у нас скоро чемпіонат. Нам потрібен голкіпер. Хто хоче зіграти у воротах?» Це була звичайна пропозиція, ніхто нікого не змушував. Я добровільно погодився, мені почали бити по воротах, у мене добре виходило. Після заняття Кащей покликав мене та мого батька і повідомив: «Вітаю, ти наш новий воротар».

- Чи мали ви воротарів, на яких рівнялися?

- Серед сучасних воротарів мені подобається Ян Облак. Взагалі переймаю у колег багато нового – зараз це дуже прогресивна позиція, постійно з'являються нові вимоги… У дитинстві мені подобався Олександр Шовковський. Я подавав йому м'ячі, мав нагоду стежити за легендою зблизька. Зрештою, як і за Олександром Рибкою, Артемом Кичаком, Максимом Ковалем. З першими двома тепер перетинаємося в УПЛ, адже вони в «Оболоні», а з Максом я потім разом за «Динамо» грав. Таке непередбачуване футбольне життя.

- Свого часу ви виступали у Юнацькій лізі УЄФА, потім потрапили, але не грали у єврокубках з «Колосом». Головна ваша футбольна мрія – потрапити у Лігу Європи з «Кривбасом»?

- Чому в Лігу Європи? У нас ще є шанс поборотися за Лігу чемпіонів. «Кривбас» битиметься у кожному матчі. Це спільна ціль кожного з нас. І ми усі йдемо до неї з великим бажанням.

Пресслужба ФК «Кривбас» Кривий Ріг за матеріалами Футбол 24